Чи потрібно сплачувати підприємству податок на нерухоме майно щодо будівель промисловості, якщо виробнича діяльність в цих будівлях тимчасово не ведеться?
Відповідно до абз. «є» пп. 266.2.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ), не є об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B – F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Як можна побачити, зазначеною нормою встановлено певні умови, при дотриманні яких у промислових підприємств не належатимуть до об’єктів оподаткування будівлі промисловості. Однією з таких умов є використання цих будівель за призначенням у господарській діяльності суб’єкта господарювання.
Як видно із запитання, промислове підприємство має будівлі, в яких здійснювалась виробнича діяльність, але з певних причин така діяльність тимчасово припинена.
Позиція податкового органу з цього питання доволі передбачувана. У роз’ясненні з ресурсу ЗІР ДПСУ зазначено:
«ПКУ не містить норм щодо припинення виконання податкових зобов’язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об’єкти нерухомості, що перебувають у власності суб’єкта господарювання, але тимчасово не використовуються у його діяльності у зв’язку з реконструкцією, простоєм тощо, тому за такі будівлі податок сплачується на загальних підставах».
Схожу позицію можна побачити в індивідуальній податковій консультації ДПСУ від 28.07.2021 р. № 2914/ІПК/99-00-04-01-03-06, в якій підприємство зазначало, що є власником комплексу нежитлових будівель, частина з яких на даний час не використовуються за призначенням у господарській діяльності та є законсервованими. На що ДПСУ зазначила:
«Оскільки Товариством не виконується одна з умов виключення об’єктів нерухомості з об’єктів оподаткування Податком − нежитлові будівлі не використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єкта господарювання, то у Товариства виникають податкові зобов’язання з Податку за такі нежитлові будівлі».
Отже, позиція податкового органу зрозуміла. На їхню думку, податок на нерухомість в наведеному випадку сплачується.
Водночас не можемо в повній мірі погодитись з таким підходом. Ще раз звернемо увагу, що однією з умов звільнення від податку на нерухомість згідно з абз. «є» пп. 266.2.2 ПКУ є використання цих будівель за призначенням у господарській діяльності суб’єкта господарювання.
Визначення господарської діяльності наведено в пп. 14.1.36 ПКУ, відповідно до якого господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
На нашу думку, можна також звернутись також до визначення розумної економічної причини (ділової мети), наведеного у пп. 14.1.231 ПКУ. Хоча цей пункт застосовується для цілей контрольованих операцій, але, вважаємо, що його формулювання можна використовувати також для цілей доведення використання активів в господарській діяльності в інших випадках.
Отже, відповідно до пп. 14.1.231 ПКУ, розумна економічна причина (ділова мета) – це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. При цьому економічний ефект передбачає, зокрема, приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
На нашу думку, саме формулювання «одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності» більш детально розкриває зміст господарської діяльності. І цей ефект полягає не лише в прирості активів, але й у збереженні вже існуючих активів.
З урахуванням цього, сам факт тимчасового припинення виробничої діяльності в будівлі, на нашу думку, ще не свідчить про повне припинення використання підприємством будівель у власній господарській діяльності. Навпаки, збереження майна, яке знаходиться в такій будівлі, протягом періоду тимчасового припинення виробництва може свідчити про продовження використання будівель в господарській діяльності з метою досягнення економічного ефекту після відновлення виробництва.
Таким чином, підприємствам, у яких в окремих будівлях промисловості тимчасово припинена виробнича діяльність, слід самостійно прийняти рішення: або з урахуванням позиції ДПСУ сплачувати податок на нерухоме майно, або використовувати право згідно з абз. «є» пп. 266.2.2 ПКУ не сплачувати його, але бути готовим до необхідності доводити правомірність такого рішення в разі виникнення спору з податковим органом.
Олег Коваль
Консалтингова компанія “ЕКСПЕРТ”
Опубліковано: Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»