Вирішуючи питання про обмеження строків права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, тривалий час практика йшла шляхом обмеження такого права строком у 1095 днів. Вона базувалась на п.102.5 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ).
Зазначений пункт передбачає, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених ПКУ, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.
Застосування цієї норми, на наш погляд, завжди було спірним, зважаючи на термінологію, визначену ПКУ.
Так, відповідно до пп.14.1.115 ПКУ надміру сплачені грошові зобов’язання – суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Відразу впадає в око, що мова йде саме про переплату понад нараховану суму грошового зобов’язання, яке пп.14.1.39 ПКУ визначає як суму коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Тобто застосування п.102.5 ПКУ передбачає досить чітку сферу застосування і не може розповсюджуватись на бюджетне відшкодування.
Ще одним аргументом може безпосередньо слугувати визначення бюджетного відшкодування, яке згідно з пп.14.1.18 ПКУ є відшкодуванням від’ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.
Така позиція, до речі, була підтримана в постанові Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2018р. №820/3005/17:
«Отже, в розумінні приписів п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України бюджетним відшкодуванням є відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість, а не надміру сплачених грошових зобов’язань.
Враховуючи, що бюджетне відшкодування з ПДВ не є надміру сплаченим грошовим зобов’язанням, то приписи п.102.5 ст.102 ПК України на відшкодування ПДВ не розповсюджуються.»
Варто зауважити, що у роз’ясненні, розміщеному майже рік тому в розділі 101.25 загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу “ЗІР”, фіскальна служба врешті решт теж прийшла до висновку, що «…визначені главою 19 ЦКУ та п. 102.5 ст. 102 ПКУ терміни не стосуються порядку відшкодування ПДВ, який встановлено ст. 200 ПКУ, та показників податкової звітності з ПДВ.
…
Таким чином, у разі заявлення суми ПДВ до бюджетного відшкодування платник податку має право враховувати у складі заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ залишок від’ємного значення податку до повного його погашення, незалежно від сплину термінів позовної давності (1095 днів), у випадку коли суми ПДВ, з яких сформовано такий залишок, сплачені постачальникам товарів/послуг.»
Зазначеного висновку фіскальні органи послідовно дотримуються і в індивідуальних податкових консультаціях (наприклад, від 19.10.17р. №2304/6/99-95-42-03-15/ІПК, від 05.01.18р. №72/6/99-99-12-03-02-15/ІПК, від 16.03.2018р. №1054/6/99-99-15-03-02-15/ІПК).
Олександр Киришун
Консалтингова компанія “ЕКСПЕРТ”
Опубліковано:
Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.