Невикористана за призначенням валюта та курсові різниці, що перераховуються до держбюджету

В одному випадку у зв'язку з неможливістю виконати контракт нерезидент повернув валюту, яка була куплена раніше (ще у 2008 році) на міжбанку за курсом 5,07 грн. за 1 долар, а продана банком при повернені за курсом 7,75 грн.  за 1 долар. Банк згідно з п. 7 р. IV постанови НБУ від 10.08.2005 р. № 281 додатну курсову різницю перераховує до держбюджету.

В іншому випадку валюта була куплена (у 2009 році), але від нерезидента надійшло повідомлення про неможливість виконання договору поставки, у зв'язку з чим договір було розірвано, а придбана валюта була продана банком за вищим курсом. Згідно зі ст. 5 Закону «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та п. 6 р. III постанови НБУ від 10.08.2005 р. № 281 банк перерахував додатну  курсову різницю до Державного бюджету України.

Чи необхідно в податковому обліку зазначену курсову різницю включати до валових доходів? Чи можна віднести на валові витрати перерахування курсової різниці до держбюджету? Як відобразити ці операції у бухгалтерському обліку? 

Умови і особливості продажу поверненої нерезидентом чи невикористаної іноземної валюти регулюються ст. 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.94 р. № 185/94-ВР, а також нормами Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281 (далі – Положення). Продаж іноземної валюти у випадках, передбачених п. 6 та 7 р. III Положення (до яких належать і наші обидва випадки), здійснюється уповноваженим банком без доручення клієнта в будь-який момент протягом п'яти банківських днів за курсом, який визначається безпосередньо суб'єктом ринку, що здійснює такий продаж іноземної валюти. Як наслідок, при здійсненні банком такого продажу у зв'язку зі змінами валютних курсів виникають додатні чи від'ємні курсові різниці. У разі виникнення додатних курсових різниць від продажу банком іноземної валюти у випадках, передбачених п. 6 та 7 Положення (а в наших випадках виникають саме додатні курсові різниці), банк здійснює їх перерахування до держбюджету. 

Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті, як відомо, регулюється п. 7.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР (далі – Закон про прибуток). Зауважимо, що цей Закон не містить винятків щодо окремих операцій, які виникають в зв'язку з продажем іноземної валюти, у тому числі внаслідок неможливості виконання нерезидентом своїх зобов'язань за контрактом. Зокрема, пп. 7.3.5 Закону про прибуток визначено, що у разі продажу іноземної валюти за гривні валові доходи платника податку збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв'язку з таким продажем, а валові витрати такого платника збільшуються на суму балансової вартості іноземної валюти. 

Окремого порядку визначення балансової вартості валюти, поверненої нерезидентом, Законом про прибуток не передбачено. На нашу думку, в даному випадку слід керуватися пп. 7.3.1 Закону про прибуток, відповідно до якого балансова вартість поверненої валюти визначатиметься за курсом НБУ на дату повернення нерезидентом раніше перерахованих йому коштів. Попередні операції, пов'язані з перерахуванням передоплати та її поверненням, як і курсові різниці за ними, згідно з п. 7.3 Закону про прибуток не відображаються в податковому обліку. 

Балансовою вартістю іноземної валюти для другого випадку відповідно до пп. 7.3.4 Закону про прибуток буде сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних та вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку). 

Оскільки відповідно до Положення курсові різниці мають бути перераховані до державного бюджету України, у підприємства, хоча і непрямо, але виникають відповідні зобов'язання перед бюджетом. Враховуючи, що така ситуація прямо не передбачена Законом про прибуток, податкові органи можуть класифікувати сплату курсових різниць до бюджету за такими операціями як таку, що безпосередньо не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, а тому у підприємства немає підстав включати суми таких платежів до складу валових витрат. Закон не містить спеціальної норми, яка б регулювала включення таких платежів до складу валових витрат. Тому слід керуватися загальною нормою, а саме пп. 5.2.1 Закону про прибуток, згідно з яким до валових витрат платника податку включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг). Оскільки у випадку, що розглядається, з самого початку передбачалося, що придбана іноземна валюта використовуватиметься для розрахунків за товари, необхідні для здійснення діяльності підприємства, то сплата до бюджету зобов'язань, що виникли внаслідок продажу цієї валюти, безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю підприємства. 

Бухгалтерський облік розглянутих операцій може мати таки вигляд. 

Олександр Киришун,

Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»

Опубліковано 23.02.2009р.:

Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»

*******

Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.