Нагадаємо, що Законом України від 21.12.2016 р. № 1797-VIII (набрав чинності з 01.01.2017 року) внесено зміни до пп. 170.9.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ), відповідно до яких:
«До оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв’язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон – не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день».
Запитання ймовірно пов’язане з формулюванням у ПКУ: «не вище 80 євро за кожен календарний день такого відрядження за офіційним обмінним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, в розрахунку за кожен такий день».
З цього приводу зазначимо, що ПКУ регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ПКУ).
Тобто сфера регулювання ПКУ пов’язана з оподаткуванням. Відповідно норми ПКУ не регулюють питання трудових відносин.
Законодавчі гарантії і компенсації при службових відрядженнях встановлюються у ст. 121 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р. (далі – КЗпП), в якій передбачено, зокрема, що працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
Для підприємств, що фінансуються з держбюджету, діють положення Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом МФУ від 13.03.98 р. № 59 (далі – Інструкція № 59).
Можна звернути увагу, що положеннями п. 5 розділу III Інструкції № 59 встановлюється, що підприємство, що відряджає працівника у відрядження за кордон, забезпечує його грошовими коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом) в національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті.
Водночас в п. 19 розділу III Інструкції № 5 також передбачено, що у випадку якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата здійснюється в національній валюті України за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день погашення заборгованості.
Тобто для юридичних осіб, які фінансуються з бюджету, положеннями Інструкції № 59 видача авансу передбачена в національній валюті держави, до якої відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті, а компенсація витрат після відрядження відбувається в гривнях.
Вільно конвертованою іноземною валютою вважається іноземна валюта, віднесена нормативно-правовим актом НБУ, який встановлює класифікацію іноземних валют та банківських металів, до 1-ї та 2-ї груп (п. 1.3 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою НБУ від 30.05.2007 р. № 200 (далі – Правила № 200)).
Класифікатор іноземних валют та банківських металів, що розподіляє іноземні валюти за групами, затверджено постановою НБУ від 04.02.98 р. № 34. Як можна побачити, до 1-ї та 2-ї груп віднесено доволі великий перелік валют, а не лише в євро.
Щодо підприємств, які з бюджету не фінансуються (які не є одержувачами бюджетних коштів), норми Інструкції № 59 не поширюються (лист МФУ від 03.06.2011 р. № 31-07230-16-25/13720, лист Міндоходів від 03.07.2013 р. № 6091/6/99-99-22-02-04-15/169), але вони можуть бути використані як довідкові при затвердженні внутрішніх положень про відрядження працівників на підприємстві.
Крім того, слід враховувати, що відшкодування працівнику-резиденту, який перебував у відрядженні за кордоном, витрат власних коштів в іноземній валюті здійснюється відповідно до законодавства України у валюті України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день виплати зазначених коштів, а працівнику-нерезиденту, на його бажання, – як в іноземній валюті, так і у валюті України (п. 2.5 Правил № 200).
Таким чином, з 2017 року положення КЗпП не змінились і вони не встановлюють обмежень щодо конкретної валюти, в якій здійснюється компенсація витрат на відрядження за кордон, в тому числі, суми добових. Жодних обов’язкових вимог щодо виплати суми добових виключно в євро зазначені зміни не передбачають.
Оскільки положення пп. 170.9.1 ПКУ регулюють виключно питання оподаткування, то зміни до цього підпункту означають лише збільшення максимального неоподатковуваного розміру суми добових, який в перерахунку на гривні визначається множенням 80 євро за кожен календарний день закордонного відрядження на офіційний обмінний курс гривні до євро, установлений НБУ.
Олег Коваль,
Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»
Опубліковано:
Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.