Насамперед зазначимо, що Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. N 436-IV в залежності від кількості працівників та обсягу річного доходу передбачено розподіл юридичних осіб на суб’єктів великого, середнього, малого та мікропідприємництва.
Зокрема, суб’єктами мікропідприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
З цього можна зробити висновок, що юридична особа, яка до кінця року не перевищить зазначених критеріїв, вважатиметься суб’єктом мікропідприємництва.
За загальним правилом, забезпечення створюються в бухгалтерському обліку для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат, в тому числі, на виплату відпусток працівникам (п. 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 “Зобов’язання”, затвердженого наказом МФУ від 31.01.2000 р. N 20, та п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 26 “Виплати працівникам”, затвердженого наказом МФУ від 28.10.2003 р. N 601).
Разом з тим для суб’єктів малого підприємництва, в тому числі, мікропідприємництва, передбачена можливість відступати від окремих загальних правил бухгалтерського обліку.
Відповідно до п. 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 “Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва”, затвердженого наказом МФУ від 25.02.2000 р. N 39 (далі – П(С)БО 25, з урахуванням змін, внесених наказом МФУ від 18.06.2015 р. N 573), зазначені у пп. 2 п. 2 П(С)БО 25 суб’єкти малого підприємництва можуть:
– обліковувати необоротні активи тільки за первісною вартістю без урахування зменшення корисності та переоцінки до справедливої вартості;
– не створювати забезпечення наступних витрат і платежів (на виплату наступних відпусток працівникам, виконання гарантійних зобов’язань тощо), а визнають відповідні витрати у періоді їх фактичного понесення;
– поточну дебіторську заборгованість включати до підсумку балансу за її фактичною сумою.
У зазначеному підпункті перераховано дві категорії юридичних осіб, для яких передбачено складання Спрощеного фінансового звіту суб’єкта малого підприємництва:
– суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи, які ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат відповідно до податкового законодавства;
– суб’єкти малого підприємництва – юридичні особи, що відповідають критеріям мікропідприємництва.
З урахуванням цього можна стверджувати, що юридичні особи на загальній системі оподаткування, які є суб’єктами мікропідприємництва, відповідно до п. 8 П(С)БО 25 можуть не створювати забезпечення на оплату наступних відпусток працівникам, а визнавати відповідні витрати у періоді їх фактичного понесення.
Додатково вважаємо доцільним звернути увагу, що вищенаведена норма передбачає можливість вибору для підприємства: або нараховувати забезпечення, або не нараховувати.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. N 996-XIV (далі – Закон N 996), облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі послідовності – постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики (ст. 4 Закону N 996).
Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства (ч. 5 ст. 8 Закону N 996).
У розпорядчому документі про облікову політику наводяться принципи, методи і процедури, які використовуються підприємством для ведення бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, а також попередні оцінки, які використовуються підприємством з метою розподілу витрат між відповідними звітними періодами (п. 1.3 Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом МФУ від 27.06.2013 р. N 635).
Отже, оскільки суб’єкти мікропідприємництва мають можливість вибору, нараховувати забезпечення на оплату відпусток, або не нараховувати, то своє рішення щодо цього питання доцільно закріпити в розпорядчому документі про облікову політику.
Олег Коваль,
Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»
Опубліковано:
Довідково-правова система «ДІНАЙ»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.