Відповідно до підпункту 7.2.6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. № 168/97-ВР (далі – Закон про ПДВ) податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.
Як бачимо, відповідно до Закону про ПДВ подання заяви зі скаргою на постачальника є виключним правом, а не обов'язком покупця.
Згаданий абз. 2 п. 7 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.97 р. № 165, дублює наведену норму Закону про ПДВ, тобто теж вказує на відповідне право (а не обов'язок!) платника податку.
Проте досить часто, посилаючись саме на зазначені норми Закону про ПДВ і Порядку № 165 (випадок, що розглядається, не є виключенням), податківці, не маючи відповідних правових підстав, наполягають на тому, що відсутність заяви зі скаргою на постачальника свідчить про добровільну відмову платника податку від права на податковий кредит, і, як наслідок, неправомірно виключають зі складу податкового кредиту суми ПДВ, відображені із запізненням.
До того ж останнім часом гостроти цій проблемі додало прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 01.07.2009 р. № 757-р «Деякі питання адміністрування податків, зборів (обов'язкових платежів)» (далі – Розпорядження № 757-р). Керуючись пунктом 2 зазначеного документу, який передбачав, що платники ПДВ декларують суму податкового кредиту у період виникнення податкового зобов'язання, податкові органи не визнавали права платників податку на податковий кредит за так званими «старими» податковими накладними, тобто відображеними із запізненням на декілька податкових періодів. Про це свідчить висновок, зроблений Державною податковою адміністрацією України в листі від 15.07.2009 р. № 14927/7/16-1517 «Про застосування окремих норм Закону України “Про податок на додану вартість” з урахуванням вимог розпорядження Уряду від 01.07.2009 р. № 757-р»:
«Законом не передбачено можливості для платника приймати самостійне рішення щодо відстрочення реалізації своїх прав на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення права на податковий кредит. Тобто, якщо на дату виникнення права на податковий кредит (в тому числі і в частині окремих сум податку) платник таким правом не скористався, вважається, що ним прийнято рішення не формувати податковий кредит з використанням зазначених сум податку».
Президент України Указом від 04.09.2009 р. № 706/2009 призупинив дію п. 2 вказаного розпорядження і одночасно підготував звернення до Конституційного Суду України. Не очікуючи на рішення суду, Кабмін своїм розпорядженням від 09.09.2009 р. № 1120-р визнав п. 2 розпорядження № 757-р таким, що втратив чинність. У зв'язку з цим Державна податкова адміністрація України відкликала згаданий лист.
Зазначимо, що піднята проблема виникала й раніше. Наявна судова практика свідчить про однозначне трактування судами норм пп. 7.2.6 Закону про ПДВ. Так, Верховний Суд України у своїй постанові від 06.12.2005 р. у справі № 21-105сво05 підтвердив, що недотримання покупцем порядку, встановленого пп. 7.2.6 Закону про ПДВ, тобто неподання ним заяви зі скаргою на постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених ним витрат до податкового кредиту та не свідчить про обґрунтованість рішення податкової інспекції. Про те, що подання скарги на постачальника не можна розуміти як обов'язок покупця, йдеться й в постанові Окружного адміністративного суду АР Крим від 25.08.2009 р. № 2а-7791/09/7/0170.
Та й сама ДПАУ в своїх численних листах (від 11.08.2004 р. № 15316/7/15-2417, від 30.12.2005 р. № 26268/7/16-1117, від 10.08.2006 р. № 15155/7/16-1517-10) аж ніяк не заперечує проти включення до податкового кредиту покупця сум сплаченого ним при придбанні товарів (послуг) ПДВ у тому звітному періоді, в якому фактично були отримані податкові накладні.
Олександр Киришун,
Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»
Опубліковано 19.10.2009р.:
Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.