Відповідно до ч. 4 ст. 62 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. N 436-IV юридичні особи зобов’язані мати печатку. У приватних підприємців такого обов’язку не має, але за бажанням вони також можуть мати печатку.
Нагадаємо, що приватні підприємці – платники єдиного податку першої групи подають до органу державної податкової служби податкову декларацію у строк, встановлений для річного податкового (звітного) періоду (п. 296.2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. N 2755-VI (далі – ПКУ)), а платники другої та третьої груп – у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду (п. 296.3 ПКУ).
Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця затверджена наказом МФУ від 21.12.2011 р. N 1688 (далі – декларація підприємця). Наприкінці цієї форми є місце для підпису підприємця, але не передбачено місця для печатки (за її наявності).
Разом з тим варто враховувати, що кожна податкова декларація повинна містити певні обов'язкові реквізити, визначені п. 48.3 ПКУ. До таких реквізитів віднесено, зокрема, підписи платника податку – фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Тобто, обов’язковим реквізитом податкової декларації є підпис підприємця, який за наявності у нього печатки повинен бути засвідчений такою печаткою. З урахуванням вимог, встановлених у п. 48.3 ПКУ, вважаємо, що навіть за відсутності на формі декларації підприємця місця для печатки, її доцільно проставляти (за наявності печатки) поруч із підписом підприємця.
У зв’язку з цим виникає інше питання: чи виникають якісь ризики у підприємців, у яких є печатка, але через відсутність у формі декларації підприємця місця для печатки її було подано без засвідчення печаткою?
Для відповіді на це питання слід звернути увагу на наступне.
По-перше, безпосередньо Міністерство фінансів України затверджуючи форму декларації підприємця не передбачило в ній місця для такого реквізиту як печатка (за її наявності). Таким чином, винною стороною в цьому є державний орган, а не підприємець.
По-друге, єдиним теоретичним ризиком є невизнання податковим органом декларації підприємця податковою декларацією, внаслідок чого може бути застосовано штрафну санкцію, передбачену п. 120.1 ПКУ (якщо нову декларацію підприємець не встигне подати до закінчення граничного строку подання). При цьому такий варіант розвитку подій, на нашу думку, малоймовірний, оскільки варто враховувати встановлений порядок невизнання податкової декларації податною.
Зокрема, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПКУ (п. 49.8 ПКУ).
Згідно з п. 49.11 ПКУ, у разі подання платником податків до органу державної податкової служби податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 ПКУ, такий орган державної податкової служби зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови:
• у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, – протягом 5 робочих днів з дня її отримання;
• у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника – протягом 3 робочих днів з дня її отримання.
Відповідно до п. 49.15 ПКУ податкова декларація, надіслана платником податків поштою або засобами електронного зв'язку, вважається неподаною за умови її заповнення з порушенням норм пунктів 48.3 і 48.4 ПКУ та надсилання податковим органом платнику податків письмової відмови у прийнятті його податкової декларації.
Крім того, у разі отримання відмови органу державної податкової служби у прийнятті податкової декларації платник податків має право оскаржити рішення органу державної податкової служби у порядку, передбаченому ст. 56 ПКУ (пп. 49.12.2 ПКУ). Якщо буде встановлено факт неправомірної відмови органом державної податкової служби (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання органом державної податкової служби (п. 49.13 ПКУ). В разі виникнення потреби в оскарженні рішення про невизнання декларації головним аргументом буде відсутність у формі декларації підприємця місця для печатки, а тому вимога щодо наявності печатки суперечить самій формі декларації.
Таким чином, вважаємо малоймовірним невизнання податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця через відсутність печатки на ній, оскільки навряд чи у податкового органу є достовірна інформація про наявність або відсутність печатки у підприємця на дату подання декларації, а сама форма декларації також не передбачає місця для відтиску печатки.
Олег Коваль,
Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»
Опубліковано:
Довідково-правова система «ДІНАЙ»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.