Витрати на проїзд з місця відпустки до місця відрядження

 

Працівник у вересні перебував у відпустці. Оскільки виникла необхідність направлення його у відрядження керівником підприємства видано наказ про відрядження починаючи з першого робочого дня після відпустки. При цьому в наказі дозволено працівнику здійснити прямий переліт з місця його відпочинку до місця відрядження. Чи виникають якісь особливості в оподаткуванні такого перельоту?

 

Положеннями ст. 121 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 року (далі – КЗпП) передбачено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку з службовими відрядженнями. Зокрема, працівникам, які направляються у відрядження, виплачується вартість проїзду до місця призначення у відрядженні та назад.

При цьому КЗпП не містить визначення відрядження. На практиці службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, установи та організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. В такому значенні вживається цей термін, зокрема, бюджетними організаціями (п. 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом МФУ від 13.03.1998 р. № 59).

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб визначається положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ).

Зокрема, не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат на проїзд як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (абз. «а» пп. 170.9.1 ПКУ).

Тобто, як у КЗпП, так і в абз. «а» пп. 170.9.1 ПКУ не передбачено вимог, з якого саме місця має виїхати працівник у відрядження. Ключовим і достатнім є напрям цієї поїздки – саме до місця відрядження.

Із запитання випливає, що керівництво підприємства і працівник погодили (це зафіксовано в наказі про відрядження), що з урахуванням терміну відпустки працівник виїде у відрядження в перший робочий день після відпустки з місця його відпочинку до місця роботи у відрядженні.

З урахуванням цього, на нашу думку, такий переліт є поїздкою до місця відрядження, вартість якого компенсується підприємством та згідно з абз. «а» пп. 170.9.1 ПКУ не підлягає оподаткуванню.

Такі витрати не обкладаються також ЄСВ (п. 6 розділу І Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170 відповідно до частини 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI).

На завершення консультації зауважимо, що в індивідуальній податковій консультації ДФСУ від 31.01.2018 р. № 369/6/99-99-13-02-03-15/ІПК податковим органом зроблено дещо інший висновок:

«Враховуючи викладене, не є доходом у вигляді додаткового блага платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, в тому числі витрат на проїзд працівника з місця відрядження у разі затримки, за умови наявності підтвердних документів, передбачених пп. “а” пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Водночас у разі якщо працівник відбув у відрядження не з основного місця роботи, а з місця відпочинку, що підтверджується транспортним квитком, який придбаний юридичною особою (роботодавцем) за власний рахунок, то вартість цього квитка включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу працівника як додаткове благо та оподатковується податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах».

При цьому ми не бачимо аргументованих підстав для такого висновку податкового органу, оскільки, як було зазначено вище, положеннями ст. 121 КЗпП та абз. «а» пп. 170.9.1 ПКУ не передбачено вимог, з якого саме місця має виїхати працівник у відрядження. Ключовим і достатнім є напрям цієї поїздки – саме до місця відрядження.

 

Олег Коваль 

Консалтингова компанія “ЕКСПЕРТ”  

Опубліковано:

Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»