Строки давності щодо повернення переплат з податків і зборів і карантинні норми
Період карантину приніс багато змін до податкового законодавства, які стосуються багатьох питань адміністрування податків і зборів. Такі зміни породжують також чимало питань щодо поширення тих чи інших «карантинних» норм на конкретні ситуації. Одним із них є питання щодо граничних строків подання заяви на повернення помилково або надміру сплачених сум податків і зборів.
Актуальність питання пов’язана з положеннями п. 522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі – ПКУ), відповідно до якого, на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу.
Тому в межах цієї публікації і розглянемо питання, чи будуть продовжені строки повернення сум переплат з податків і зборів на період встановленого карантину.
Відразу зазначимо, що в роз’ясненні з розділу 129.04 ресурсу ЗІР ДПСУ не згадується про положення п. 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ, а з посиланням на п. 43.3 ПКУ податковий орган дійшов висновку, що для повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошового зобов’язання та пені (крім єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування) платник податків має подати протягом 1095 днів від дня їх виникнення заяву.
В іншому роз’ясненні ЗІР ДПСУ податковий орган стверджує, що на підставі п. 4 глави 2 розділу III Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом МФУ від 07.04.2016 р. № 422, органи ДПС щоденно списують помилково та/або надміру сплачені суми платежів, що обліковуються в інтегрованій картці платника більше 1095 днів без руху, за умови відсутності заяви платника про повернення таких сум. І знову «карантинне» продовження строків в роз’ясненні ДПСУ не згадується.
Водночас, з вищезгаданого п. 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ випливає, що зупиняється перебіг строків давності, які встановлені у ст. 102 ПКУ.
З цього приводу слід звернути увагу на те, що строки подання заяви на повернення переплат встановлені не лише у п. 43.3 ПКУ, але й прямо зазначені у п. 102.5 ст. 102 ПКУ, відповідно до якого:
«Заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем виникнення такої переплати або отримання права на таке відшкодування».
На нашу думку, оскільки положення п. 102.5 ПКУ є невід’ємною частиною статті 102 ПКУ, то строки давності, визначені у цьому пункті щодо подання заяв на повернення переплати, теж повинні продовжуватись відповідно до п. 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ.
Отже, маємо констатувати, що строки подання заяви з метою повернення сум переплати з податків та зборів встановлені у двох нормах: пункті 43.3 ПКУ та пункті 102.5 ПКУ і ці строки визначені у 1095 днів з дня виникнення переплати. Але строк, встановлений у п. 102.5 ПКУ, продовжується на період дії карантину, що призводить до можливості неоднозначного (множинного) трактування прав платника податків в частині строків подання заяви.
Як зазначалось вище, ДПСУ у своїх роз’ясненнях не згадує про продовження цих строків на період карантину, а тому не можна виключати відмову податкового органу в поверненні коштів у випадку якщо 1095-денний строк минув.
Тому для платників податків, звичайно ж, краще подавати заяву на повернення переплат з податків і зборів до спливу 1095-денного строку.
Але в разі якщо цей строк вже минув, то обґрунтовувати право на повернення переплати в межах «карантинного» продовження строків можна на підставі п. 522 підрозділу 10 розділу ХХ ПКУ. У разі отримання відмови в поверненні коштів платник податків має можливість скористатись правом на оскарження такого рішення ДПС, як в адміністративному, так і в судовому порядку.
На завершення нагадаємо, що одним із принципів ПКУ залишається презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 ПКУ).
У разі коли норма ПКУ чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі ПКУ, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ПКУ).
Олег Коваль
Консалтингова компанія “ЕКСПЕРТ”
Опубліковано: Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»