Порушення строків розрахунків з нерезидентами в гривнях і норми щодо нарахування пені

Насамперед наведемо цитату з цієї консультації (стор. 66 згаданого номера журналу): 

«Згідно зі ст. 7 Декрету про валютне регулювання у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України – гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки у порядку, встановленому Нацбанком України.

Статтею 17 Указу № 41/98 визначено, що розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому для розрахунків в іноземній валюті Законом № 185. 

Таким чином, норми ст. 4 Закону № 185 щодо нарахування пені за порушення строків розрахунків у сфері ЗЕД розповсюджуються і на розрахунки між резидентами і нерезидентами у грошовій одиниці України – гривні». 

Тобто, виходячи з наведеної консультації, фахівці податкового органу дійшли висновку про нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків з нерезидентами не тільки в іноземній валюті, але й у гривнях. Аналогічне роз'яснення наведено в Єдиній базі податкових знань. 

З цього приводу зазначимо таке. 

В одній із попередніх консультацій ми вже висловлювали думку, що обмеження щодо строків зарахування валютної виручки, встановлене ст. 1 Закону № 185, на експортну операцію з розрахунками в гривнях не поширюється. 

Статтею 17 Указу Президента України «Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі» від 21.01.1998 р. № 41/98 справді встановлено, що розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому для розрахунків у іноземній валюті Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.09.1994 р. № 185/94-ВР (далі – Закон № 185). 

При цьому Законом № 185, що має назву «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті», фактично встановлюються не лише порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті і строки їх проведення, але й відповідальність за порушення строків розрахунків. 

Для чіткого розділення саме порядку розрахунків та відповідальності за його порушення слід звернутись до Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі – Декрет № 15-93). 

Так, в абз. 6 ч. 2 ст. 16 Декрету № 15-93 встановлено, що за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого ст. 7 цього Декрету, застосовується штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків. Тобто цією нормою визначено відповідальність, а саме порядок розрахунків, прописаний у ст. 7 Декрету № 15-93, згідно з яким: 

«у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовуються як засіб платежу іноземна валюта та грошова одиниця України – гривня. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки в порядку, установленому Національним банком України. 

Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі».

Тобто порядок розрахунків у межах торговельного обороту включає саме спосіб їх проведення: платіж іноземною валютою або валютою України повинен бути здійснений «лише через уповноважені банки». Те саме встановлено і ст. 1 Закону № 185: «виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках…». 

З урахуванням цього вважаємо, що ст. 17 Указу № 41/98 передбачено поширення на розрахунки у ЗЕД в гривнях саме порядку здійснення розрахунків через уповноважені банки. Зазначена норма не передбачає поширення відповідальності за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. 

Вважаємо за доцільне звернутись також до судової практики. 

Так, в постанові ВСУ від 28.01.2003 р. № 188/12-204 суд зазначив таке: 

«Відповідно до статті 1 Закону про ЗЕД та статті 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" іноземною валютою є валюта готівкою, грошові знаки, що знаходяться в обігу, і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави. 

Отже, валюта України для резидентів не є іноземною. 

Закон про розрахунки в іноземній валюті регулює відносини, що виникають між резидентами і нерезидентами щодо розрахунків виключно в іноземній валюті. 

Посилання на пункт 17 Указу № 41/98, згідно з яким розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому названим Законом для розрахунків у іноземній валюті, суди не обґрунтували з позиції співвідношення Указу і Закону. 

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що Указ фактично розширює сферу дії Закону, що не допускається, оскільки підзаконний акт не може ні змінювати, ні доповнювати, ні скасовувати Закон». 

Фактично використовуючи зазначену позицію ВСУ, у постанові ВГСУ від 23.03.2005 р. у справі № 2-25/9434-2004 зазначається: 

«Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції про те, що висновок Євпаторійської об'єднаної державної податкової інспекції про порушення позивачем ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не відповідає вимогам зазначеного закону, оскільки розрахунки між … (резидентом) та … (нерезидентом) передбачені в національній валюті України, а не в іноземній валюті. 

Закон про розрахунки в іноземній валюті регулює відносини, що виникають між резидентами і нерезидентами щодо розрахунків виключно в іноземній валюті. 

Посилання на пункт 17 Указу Президента України "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі", згідно з яким розрахунки у валюті України за експортно-імпортними операціями здійснюються резидентами України в порядку, передбаченому названим Законом для розрахунків у іноземній валюті, суди вірно обґрунтували з позиції співвідношення Указу і Закону. 

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що Указ фактично розширює сферу дії Закону, що не допускається, оскільки підзаконний акт не може ні змінювати, ні доповнювати, ні скасовувати Закон. 

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарського суду першої та апеляційної інстанції про те, що підстав для нарахування позивачу пені згідно зі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та п. 17 Указу Президента України "Про запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат, заходи щодо забезпечення надходження доходів до бюджету і запобігання фінансовій кризі" у відповідача не було». 

Аналогічні рішення ВГСУ наведені у постановах від 30.06.2004 р. у справі № 2-15/13414-2003, від 14.10.2004 р. у справі № 2-15/14489-2003, від 23.02.2005 р. у справі № 2-7/8842-2004. 

Зауважимо, що не вся судова практика з цього питання є єдиною. Так, в ухвалі ВАСУ від 15.11.2010 р. № К-13490/07 суд дійшов протилежного висновку. 

При цьому ще раз зазначимо, що Верховним Судом України вже встановлена правова позиція (вищезгадана постанова ВСУ від 28.01.2003 р. № 188/12-204), згідно з якою «Закон про розрахунки в іноземній валюті регулює відносини, що виникають між резидентами і нерезидентами щодо розрахунків виключно в іноземній валюті», яка і повинна застосовуватись. 

З урахуванням цього вважаємо неправомірним застосування санкцій у вигляді пені згідно зі ст. 4 Закону № 185 у випадках здійснення розрахунків між резидентом і нерезидентом у валюті України – гривнях. 

 

Олег Коваль,

Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»

 

Опубліковано:

Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»

*******

Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.